browser icon
You are using an insecure version of your web browser. Please update your browser!
Using an outdated browser makes your computer unsafe. For a safer, faster, more enjoyable user experience, please update your browser today or try a newer browser.

історія

Місії єзуїтів на Буковині розпочались ще в 1820 році . Згодом, сталось так, що за умовою Леона XIII з російським царем Олександром ІІІ, Архієпископ варшавський Зиґмунт Чесни Феліньскі, після двадцятирічного вигнання до Ярославлю на Волзі, залишившись Архієпископом варшавським, купив два будинки в Чернівцях.

004

 

В 1885 році звернувся до провінціала Товариства Ісусового о. Яцковського ТІ з листом, запрошуючи єзуїтів до Чернівців, пропонуючи для за мешкання свої посілості. Провінціал прийняв пропозицію, і на початку вересня прислав о. С. Тиховського ТІ до столиці Буковини. Облаштувавши тимчасову домашню каплицю з олтарем і конфесіоналом , єзуїти одразу розпочали душпастирську працю. Єзуїти, впродовж 8 років в дерев’яному будинку, голосно прозваному Чернівецькою Резиденцією, при цій убогій каплиці мешкали, спочатку удвох, потім втрьох і вчотирьох, працювали в місті і передмістях Монастериська і Рош, в ближчій філії Молодія, проповідуючи і катехизуючи по-польськи і по-німецьки, не тільки у неділі і свята, але й на протязі травня і червня на честь Серця Ісуса, у своєму парафіяльному латинському і вірменському костелах, а також в каплиці Сестер Феліціянок і в другій – Сестер Родини Марії. При своїй утворили братство ІІІ закону св. Франциска, братства Живого Розарію і Доброї смерті.

Нове життя вступило в резиденцію з прибуттям суперіора о. Франциска Еберхарда ТІ 23 вересня 1889 року. Землю під костел виділило місто, о. Еберхард до зими ще заклав фундамент костелу, а 7 червня 1891 року Архієпископ Моравський, в асистуванні Архієпископа Феліньського, посвятив наріжний камінь. Три роки потому, була готова справді монументальна споруда прекрасного неоготицького костелу у формі хреста з каменю та цегли, за проектом Чернівецького архітектора професора Ляйцнера. Віконні вітражі привезли із Гротова (Бєльско-Бяла, Польща). Автором настінних розписів став художник Каша з Миколаєва, а автором головного вівтаря й амвона – майстер Штуфлесер (Тіроль, Австрія). Орган вартістю 5 тисяч флоринів виготовили на заводі Рігера в Едендорфі (Біненбюттель, Німеччина).

arch3

 

Навесні 1894 р. з Единбурга (Шотландія, Велика Британія) доставили три дзвони, найбільший з яких назвали “Серце Ісуса”. 25 жовтня 1894 року в присутності цілого міста і католиків з околиць, Архієпископ Моравський освятив будівлю. Обік святині, на землі, купленій о.Еберхардом від міста за 400 флоринів, постав великий неоготицький будинок, призначений на резиденцію, з великою залою для реколекцій для ксьондзів, і уже 27 жовтня 1894 року єзуїти замешкали в ньому.

Хто виділив гроші? Кошторис проф. Ляйцнера сягав 160 000 флоринів, по суті сам костел з внутрішньою орнаментикою, дзвонами і великим органом та резиденцією коштував 208 000. Який магнат виділив таку суму? То був люд з Галіції, Буковини та Сілезії, Саксонії і Вестфалії, працюючий в шахтах, але о.Еберхард випросив у єпископів дозволу на те, що вони самі збирали складки на “костел Серця Ісусового в Чернівцях”, за що він проводив триденні місії їх парафіянам. Хто складав пожертву більше за 50 крон, отримував у подарунок маленькі образки .

21 червня 1895 року відбулась перша урочистість Серця Ісусового у новій святині, що отримала назву Найсвятішого Серця Ісуса. Три служби в трьох обрядах, 200 дітей і втроє більше дорослих приступили до св.Причастя, а по польській проповіді і вечірній, відбулась процесія до вівтаря Серця Ісуса, спеціально установленого перед костелом. На ньому були виставлені Найсвятіші Дари, перед якими багатотисячний тлум вірних відмовив зі своїми ксьондзами на трьох мовах: польській, українській та німецькій, урочистий акт посвячення Божому Серцю. Чернівці до того ще не бачили настільки урочистого дійства, яке повторювалось відтоді щороку. Ще кілька років був суперіором о.Еберхард у Чернівцях, оздоблював костел, опікувався закристією, диригував братства, голосив проповіді німецькі і польські у місті і по парафіях, проводив реколекції ксьондзам, монахиням. Впровадив 189о року реколекції великопостні для мешканців міста, і конференції для пані і панів, щороку запрошував на них нових Єзуїтів, сам виїжджав на Буковину, до Сілезії, до Саксонії до польських робітників.

016

 

Наступники о. Еберхарда – о. Валеріан Мровінський ТІ та Франциск Янік ТІ, підтримували, продовжували його справу – перший обігрів мури костелу, впровадивши калорифери, осушив резиденцію каналізаційними комунікаціями, другий розпочав будову коштовної огорожі костелу, цвинтаря і резиденції. Готицькому костелу бракувало годинника на вежі, знайшлися фундатори – Карл і Юзефа Фрейкаммер пожертвували 1000 флоринів, а баронеса Геммінгер додала 100. Годинник замовили на фабриці Кретчмера в Празі; у квітні 1901 року його було поміщено на вежі. Побожний фундатор помістив над годинником срібній образ Матері Божої, над ним і по боках 3 срібні таблиці – на німецькій, і дві на польській мові. В новій резиденції мешкало постійно 5-7 ксьондзів, з яких один чи двоє були катехетами у народних школах, всі проповідниками польськими і німецькими. Богослужіння святкові, травневі і червневі проводились у прекрасній святині. О. Рубон ТІ заснував у 1898 маріанську конгрегацію пані, в 1903 році поділеною на польську і німецьку. Для робітників, ще Еберхардом було створено католицьке товариство “Пшиязнь”. В лютому 1903 року створена о. Вашицем ТІ содаліція маріанська панів. Поширилась місійна діяльність єзуїтів, так з 1896 року по 1905 рік проведено 122 місій і реколекцій, і можна було б з цілою певністю сказати, що не було на Буковині парафії, ані каплана, в якій би не відбувалися б єзуїтські місії та реколекції . Праця єзуїтів на Буковині була визнана – на щорічний обід в день св. Франциска Ксаверія, приймав запрошення і президент краю, і маршалок сейму, генерали та радники двору, що рідко до законних згромаджень потрапляли. Новий латинський Архієпископ (нині Святий) Йосиф Більчевський візитуючи Чернівці, не тільки відвідав костел, але і прийняв вечерю в резиденції, товаришували йому прелат львівський Ленкєвич, троє парохів місцевих, голови урядових влад, військових і місцевих, і в їх присутності дякував Єзуїтам за їх церковну і громадську працю.

У міжвоєнні роки свята літургія у костьолі проводилася о 9 годині ранку щодня, а по неділях також о 9.00 – на німецькій, а о 11.30 – на польській мові. На Різдво костьол прикрашали, а при бічних вівтарях влаштовували вертепи. На святковій службі, крім органа, часто також грав малий оркестр під керівництвом органіста Зажимського. Зазвичай на органі щодня грав брат Бартовяк ТІ, а органіст Зажимські у неділю та в святкові дні. В 1924 році Генералом Ордену В. Лєдуховським ТІ Чернівці були включені до окремої румунської місії, в 1937 році перейменованої на віце-провінцію. Відомо, що 7 липня 1935 року до Чернівців приїжджав з Бухареста митрополит Міхай Робу. І саме у костьолі “Серце Ісуса” того дня було здійснено таїнство висвячення священиків Йозефа Єнджиєвського і Яна Новацького. У 1941 році, під час окупації Чернівців німецькою й румунською арміями та з початком переслідування євреїв, багато послідовників зірки Давида прийняли католицьке хрещення саме в цьому костьолі. За ці діяння румунська влада спочатку навіть заарештувала генерального вікарія отця Владислава Куморовича ТІ, щоправда, незабаром по тому його звільнили. Відтак до самого початку Другої світової війни костьол “Серця Ісуса” у Чернівцях залишався головною резиденцією Товариства Ісусового Румунії. Єзуїти працювали в Чернівцях аж до 1944 року, до моменту входу радянської армії. Останній суперіор Владислав Куморович був вивезений в 1944 році в глиб Росії.

У 1945 місцева влада вирішила закрити костьол, а передати споруди Православній Церкві, але після року, зачинила двері храму. В 1960 році влада постановила розмістити тут державний обласний архів. Для розміщення тут документів архіву, до 1963 року було споруджено два залізо – бетонні перекриття, утворено три поверхи, між колонами костьолу вибудувані цегельні стіни. Для поставки будматеріалів, вітражі вікон були знищені. Знищено вщент вівтар і один з найкращих у Європі органів, годинник зі срібними таблицями, що сповіщав щогодини мелодією час, дзвони і церковне начиння. Окрім головного вівтаря, у церкві знаходились два бічних: в одному знаходилась ікона Пресвятої Богородиці Діви Марії, по боках вівтаря знаходились скульптури св. Терези від Дитятка Ісус (Льєжської) та св. Маргарити Марії Алякок; в другому знаходився вівтар св. Ігнатія Лойоли – засновника Товариства Ісусового, який теж прикрашали скульптури. Також у церкві були вівтарі св. Станіслава Костки та Непорочного Зачаття Діви Марії. Стіни прикрашав скульптурний ряд Хресної Дороги. В 1960 році кс.Енджиєвський звернувся до міської влади повернути церковне начиння, скульптури святих та Хресну дорогу, але його прохання залишилось без уваги. Лише у 80 – их роках те, що залишилось у підвалі та на горищі, було вилучено до Чернівецького краєзнавчого музею, де знаходиться і донині. В наші дні парафія звернулась до Міністерства культури та місцевої влади про повернення музеєм вилученого майна церкви, але як і в 60 роки минулого століття, наше звернення залишилось без уваги. В одному з приміщень у підвалі церкви на замурованій стіні знаходиться таблиця з написом:” Тут поховані 60 польських солдатів, загиблих у війну 1914-1917 рр. ” У 30 – ті роки ХХ століття, за ініціативи товариства “Культ героїв”, на території церкви були перезахоронені солдати – католики, що загинули під час І Світової війни на території Буковини. Як пишуть архівісти, наприкінці 50-тих років, при реконструкції церкви під архів, останки солдат були владою перепоховані з цвинтаря біля костьолу, до каплиці у підвалі. Першим, хто розпочав у 1996 році старання про повернення споруди церкви і будинку парафії, був кс.Христофор Хома ТІ. За підтримки тодішнього Чернівецького декана кс. Віктора Антонюка та групи парафіян, почали справу. Підтримали наші старання люди різних конфесій і національних культурних товариств міста. Історія любить робити коло… Останній настоятель Владислав Куморович ТІ, після репатріації з Росії до Польщі, був парохом у м.Битом, у парафії Найсвятішого Серця Ісуса. Знаково, що з цієї ж парафії вийшов наш нинішній настоятель, перший в повоєнний час – кс. Станіслав Смольчевскі ТІ, що працює на Буковині з 1997 року. В такий символічний спосіб, якби естафетою, продовжується місія єзуїтів в Чернівцях. Всі ці роки кс. С.Смольчевскі ТІ очолював нашу громаду, працюючи, водночас, парохом у Кіцмані. Нарешті, в 2010 році нам повернули споруду церкви Найсвятішого Серця Ісуса. Ми продовжуємо звертатись до влад про повернення нам будинку, що є в комплексі споруд. 12 червня 2010 року, в 115 – ту річницю першого храмового свята, як і в 1895 році перед входом до святині був встановлений вівтар, і біля 150 осіб змогли взяти участь у святковій літургії на честь свята Найсвятішого Серця Ісуса. І ми віримо, що відтепер, це храмове свято буде відбуватись щороку!

І.Келлер, історик